Лейкоз – ворог людей, молочного і племінного скотарства
У сучасних умовах лейкози людини, тварин, птахів є найактуальнішою біологічною та соціальною проблемою. Завдяки ускладненню екологічних умов захворювання набувають поширення практично в кожній країні світу. Лейкоз ВРХ на сьогодні є одним з найголовніших ворогів молочного і племінного скотарства. Вперше захворювання було описане ще у 1871 році, але збудника ідентифіковано не було. Лише у 1969 році було визначено і охарактеризовано вірус-збудник лейкозу. Захворювання в наш час вже набуло широкого поширення майже по всьому світу, зокрема лейкоз ВРХ реєструється у Америці, Скандинавії, ряді країн Центральної Європи, Близького Сходу, а також у багатьох регіонах України (перший випадок було зареєстровано у 1953 році у Харківській обл.).
Проблема лейкозів має велике біологічне, економічне і соціальне значення. Захворювання лейкозами і смертність від них, переважно високопродуктивних корів, у багатьох країнах продовжує збільшуватись, що певною мірою відбивається на виробництві продуктів тваринництва та їх якості. Лейкоз, як ретровірусна інфекція, лишається пожиттєво, і буде характеризуватися виробленням циркулюючих антитіл, присутніх протягом всього життя тварини. Найбільших збитків захворювання спричиняє молочному скотарству, так як реєструється у високопродуктивних тварин цінних молочних порід.
Так що ж таке «лейкоз»?
Лейкоз ВРХ (англ. Enzooticbovineleukosis) – інфекційна, хронічна хвороба пухлинної природи, яка характеризується злоякісним розмноженням клітин кровотворних органів з порушенням їх дозрівання, що зумовлює дифузну інфільтрацію різних органів і тканин та утворення в них злоякісних пухлин. Дане захворювання викликає РНК-вмісний онкогенний вірус родини ретровірусів (Retroviridae) – вірус коров’ячої лейкемії (bovineleukemiavirus). Вірус-збудник лейкозу уражує кровотворні та лімфоїдні органи, що призводить до порушення дозрівання кров’яних клітин. Внаслідок цього виникають злоякісні патологічні вогнища, які можуть бути виявлені у всіх органах і тканинах організму тварини.
Лейкоз – це загальне захворювання кровотворної системи.
До вірусу лейкозу ВРХ сприйнятливі велика рогата худоба незалежно від породи, віку й продуктивності, а також вівці, кози, кролі, свині та менш сприйнятливі коні, коти, собаки, морські свинки, миші.
Особливість небезпеки, даного хронічного захворювання, полягає у тому, що протікання хвороби у тварини може лишатися непоміченим протягом 2-6 років, при цьому вірус буде виділятися у зовнішнє середовище із молоком, сечею, кров’ю, спермою, слиною. За цей час одна інфікована тварина може заразити до 150 здорових тварин. Зараження худоби на лейкоз може відбуватися у будь-якому віці, зокрема телята можуть заразитися невдовзі після народження. Передача вірусу відбувається горизонтально (від одної тварини до другої при безпосередньому контакті, або через забруднені предмети догляду і навколишнього середовища), і вертикально (від матері - плоду). Також є повідомлення про передачу його через кровосисних комах (трансмісивний шлях передачі).
За перебігом хвороби розрізняють три форми:інкубаційна або гостра, продромальна або підгостра і клінічна або хронічна форми лейкозу.
Гостра форма частіше виникає у молодняку віком 1,5–3 міс., при цьому відсутні як клінічні ознаки, так і антитіла у сироватці крові Загибель тварин може наступати через декілька годин або тижнів з моменту інфікування, характерні ознаки хвороби можуть не проявлятися клінічно.
Необхідно відмітити, що гострий і підгострий перебіги зустрічаються досить рідко. Підгостра стадія – від виявлення першої серопозитивної реакції на лейкоз до появи клінічних ознак – може тривати декілька років. Антитілоносійство не викликає у тварин видимих фізіологічних або патологічних відхилень. У корів не спостерігаються порушення відтворної функції та функції молочної залози, прирости маси молодняку відповідають кормовим раціонам, повністю зберігаються рефлекси поведінки. Антитілоносійство не викликає у тварин видимих фізіологічних або патологічних відхилень. У корів не спостерігаються порушення відтворної функції та функції молочної залози, прирости маси молодняку відповідають кормовим раціонам, повністю зберігаються рефлекси поведінки. В стані вірусоносійства тварини можуть знаходитись протягом всього життя. Лише у незначної частини тварин-антитілоносіїв при систематичних клініко-гематологічних дослідженнях відмічають зміни крові у вигляді відносного чи абсолютного лімфоцитозу, постійність якого з тенденцією до збільшення є патогномонічною ознакою хвороби. Перехід гематологічної (субклінічної) стадії у клінічну часто відбувається після розтелення, при інтоксикації організму, секундарній інфекції тощо.
При хронічній та повільній формах лейкозу тварини живуть роками. Хронічна, або її ще називають клінічна форма лейкозу – характеризується появою клінічних ознак. Проте, у більшості тварин клінічні ознаки відсутні, і такі тварини є просто персистентно інфікованими. Приблизно 30% хворих на лейкоз тварин мають підвищену кількість периферійних лімфоцитів і постійний лімфоцитоз. А у менш ніж 5% розвивається В-клітинна лімфома. При цьому, крім збільшення регіонарних лімфатичних вузлів може спостерігатися зниження молочної продуктивності, анорексія, діарея, атаксія, мелена (через виразки на слизовій оболонці сичуга, що кровоточать), парези та інші прояви, що залежать від локалізації пухлин.
Неспецифічні ознаки мають вигляд розладів загального характеру, які можуть спостерігатися при багатьох хворобах. Частіше вони проявляються погіршенням загального стану тварини, поганим засвоєнням кормів, відсутністю апетиту, зниженням надою, швидкою втомою, слабкістю і прогресуючим схудненням.
Специфічні ознаки характеризуються збільшенням поверхневих (передлопаткових, міжщелепних, привушних, надвимених тощо) і доступних ректальному дослідженню внутрішніх лімфатичних вузлів, селезінки,і печінки, появою пухлинних розростань у різних частинах тіла, органах і орбітах очей. Останні часто зумовлюють екзофтальм з гнійним запаленням очного яблука. Лімфатичні вузли часто уражуються послідовно, тому розміри їх коливаються від грецького горіха до голови дитини.
Діагноз на лейкоз встановлюють на основі епізоотологічних даних, клінічних ознак, патолого-анатомічних змін і результатів лабораторних досліджень, які включають гематологічні, гістологічні та серологічні дослідження
Згідно з діючою в Україні інструкцією з профілактики та оздоровлення великої рогатої худоби від лейкозу (наказ № 21 від 21 грудня 2007 р.), одним з основних заходів ефективного забезпечення благополуччя тваринництва щодо лейкозу є своєчасна діагностика захворювання та чітке знання епізоотичної ситуації у кожному стаді. В якості методів діагностики лейкозу ВРХ використовують серологічні дослідження за допомогою реакції імунодифузії у агаровому гелі (РІД) та імуноферментний аналіз (ІФА). За необхідності також проводять дослідження методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР). У стаді, що вважається благополучним п’ять і більше років (а за даними Міжнародного епізоотичного бюро (далі - МЕБ) – 2 і більше років) серологічні дослідження проводять усім тваринам стада, починаючи з 6-місячного віку, один раз на рік. Якщо ж було виявлено окремих позитивно реагуючих тварин, дослідження проводять двократно з інтервалом 30-45 днів усім тваринам стада. Телят віком до 6 місяців досліджувати не інформативно через циркуляцію у них материнських антитіл, які не можна відрізнити від антитіл, що є наслідком активної інфекції. Так само не досліджують корів за 2-6 тижнів до розтелення, і протягом 1-2 тижнів після (згідно з інструкцією МЕБ) через високу можливість отримання хибнонегативних результатів.
Боротьба з лейкозом у стаді починається з серопозитивних тварин, яких негайно ж ізолюють, і проводять ретельну дезинфекцію місць їх попередього утримання. Протягом 15 днів після розділення стада серопозитивних тварин досліджують ще раз, і при отриманні другого позитивного результату здають на забій. Для особливо цінних племінних чи високопродуктивних тварин, а також тварин, що знаходяться у приватній власності (за бажанням власника) можливе проведення арбітражних досліджень у Державному науково-дослідному інституті з лабораторних досліджень та ветсанекспертизи. Утримання хворої тварини допускається законодавством як вийняток у термін протягом двох років, за умови її повної ізоляції від інших тварин стада, використання для неї індивідуальних предметів догляду тощо. Однак утримувати заражену тварину економічно невигідно, особливо, коли йдеться про те, щоб не допустити розповсюдження захворювання.
Молоко від серопозитивних корів має проходити спеціальну обробку (пастеризація при 80°С) і в основному йде на згодовування тваринам, а молоко від корів із клініко-гематологічними ознаками захворювання не допускається для використання з харочовою метою, і воно знешкоджується шляхом додавання у нього дезинфікуючих речовин (5% розчин формальдегіду та ін.). Туші й органи від серопозитивних тварин, але у яких відсутні специфичні патологічні зміни, направляються лише для виготовлення варених ковбас і консервів.
Основними заходами ефективного забезпечення благополуччя тваринництва щодо лейкозу є:
- своєчасна діагностика хвороби шляхом щорічного дослідження (скринінг) тварин на наявність антитіл до збудника лейкозу (випадкова вибірка поголів’я або зразки від всього поголів’я у пулах);
- суворе дотримання правил біобезпеки (асептики і антисептики) під час масових діагностичних маніпуляціях (взяття крові, вакцинація, алергічні дослідження, лікування), прикріплення вушної бірки, тощо
- чіткий облік, нумерація та ідентифікація тварин;
- негайне виведення зі стад (ферм) тварин з вірусом лейкозу та їх ізоляція з наступним забоєм;
- проведення ретельної дезінфекції тваринницьких приміщень та обладнання після кожного дослідження тварин і ізоляції вірусоносіїв
- дотримання ветеринарно-санітарних правил на фермах;
- імпорт тварин лише з благополучних щодо лейкозу регіонів, господарств, стад.
Молоко від серопозитивних тварин, яких утримують ізольовано від серонегативного стада, пастеризують у господарстві при температурі не нижче 80 °С(тільки при такому режимі можна контролювати якість пастеризації за допомогою реакції на пероксидазу), після чого його можна використовувати для згодовування телятам або здавати на молокозавод.
Молоко від корів серонегативного стада можна реалізовувати переробним підприємствам без попередньої пастеризації.
У разі, коли серопозитивні на лейкоз тварини не відділені від загального стада, молоко від усього поголів'я ферми підлягає пастеризації в зазначених режимах.
В окремих випадках допускається з письмового дозволу головного державного інспектора ветеринарної медицини Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, районів, міст тимчасове вивезення сирого молока окремим транспортом на молокозавод для технологічної пастеризації і подальшої переробки за наявності на молокопереробному підприємстві окремої лінії для приймання такого молока.
Молоко від серопозитивних тварин, яких утримують ізольовано від серонегативного стада, може піддаватися сепарації в господарстві. При цьому на молокопереробне підприємство вивозять тільки пастеризовані вершки, відвійки кип'ятять і згодовують тваринам.
Молоко від корів з клініко-гематологічними ознаками лейкозу забороняється використовувати з харчовою мето та згодовувати тваринам. Таке молоко знешкоджують додаванням до нього 5-процентного формальдегіду або іншої дезінфекційної речовини.
Господарство, ферму, стадо вважають оздоровленими після вивезення усіх хворих тварин та отримання двох поспіль негативних результатів (з інтервалом 30-45 днів) серологічного дослідження худоби старше 6 - місячного віку. У перший рік після оздоровлення серологічні дослідження проводять щокварталу, а надалі - згідно з пунктами 3.2 та 3.3 Інструкції з профілактики та оздоровлення великої рогатої худоби від лейкозу.
